Офтопік

"Both in me" Daniela Uhlig

Судячи по всьому, слід визнати поразку. Ні, "фронт" ще тримається, промисловість справно постачає необхідну техніку та припаси, навіть моральний дух ще певне можна розворушити. Питання постало інше -- навіщо продовжувати? Від тієї сили, що, пафосно кажучи, надихала та змушувала ворушитися, вже майже нічого не залишилося. Тому, вирішив описати, поки ще не зовсім збайдужіло та в пам'яті не стерлося остаточно -- деталі вже починають плутатися. Відповідно, в тексті можливі помилки в датах, порядку окремих подій, тощо. Але, все по порядку (*).

Ініціалізація

Отож, в жовтні 2012 повернувся я із наукового відрядження у Люблін. Відрядження пройшло чудово -- цікава робота, дуже хороший колега-начальник, зручне житло, гарне та затишне місто. На Львів схоже, знову ж таки. І все таке.

Люблін, з вежі Люблінського замку. 29-09-2012. Фото на телефон, 0.3Мп.

Однак, після повернення впав я в повну апатію. Років в 20, у такому стані, певне, взагалі з ліжка не вставав би. А так -- дорослий мужик, як не як, волі ставало змушувати себе виконувати необхідний мінімум обов'язків, як на роботі, так і вдома. Але не більше. Цитуючи Вольху: 

Уцепившись за какую-то доску, я попыталась встать и разразилась еще одним воплем: после телепортации проклятая нога вернулась в прежнее разломанное состояние. Блок [знеболення] тоже как ветром сдуло. Сцепив зубы, я последовательно повторила все три заклинания. В висках зашумело, по телу разлилось уже ставшее привычным ощущение отчужденности и заторможенности, но повиновалось оно безупречно. Как зомбированное. Да так оно, собственно, и было, только управляла им я сама.

Звідки такий стан взявся -- окрема тема, воно не є ні цікавим, ні важливим для розповіді. Однак, треба було із тим щось робити. На жаль, всі класичні стимули практично не діяли: улюблені книжки, музика, успішно зроблена робота, хороша компанія (саме для мене -- хороша, що важливо) і т.д. і т.п. Майже жодного емоційного відгуку. Почав шукати -- на щось же тушка має відгукуватися. Натрапив. Одна дівчина, майже дівчинка. Бувала колись на наших флешмобах, я ще тоді звернув увагу. Пафосно кажучи, якось на душі тепліло, коли згадував. Одна проблема -- я багато старший. Трохи більше ніж на десяток років. За безнадійністю махнув рукою. Однак, весною 2013, після доволі важкого та напруженого дня, якраз на Пасху, цілу ніч вона мені снилася (вперше), а наступного дня, на обливний понеділок, абсолютно випадково зустрів її на Гаївках. Виріши -- треба спробувати. Гірше не буде. :-) 

- Если разобраться, нам с тобой повезло: у таких трусишек, как мы просто нет иного выхода кроме как притворяться героями. И знаешь, что самое замечательное? Иногда мы так заигрываемся, что начинаем сами себе верить! Ты же не будешь бросать игру на самом интересном месте, леди Айса? В противном случае, к чему было заводить всю эту эпопею с изучением магии?..

Макс Фрай, "Болтливый мертвец"

Методи та матеріали

Перш ніж переходити до подальшої розповіді, попереджу: багато деталей опускатиму -- щось занадто особисте, щось -- не моя таємниця, щось не дуже етично буде розповідати. Технічні подробиці, знову ж таки, лише дуже коротко -- і об'єм завеликий буде, та й забулося вже. Зокрема, майже не згадується критична при плануванні подібного, річ -- забезпечення стабільності сценаріїв. Завжди стаються збої -- людина може запізнитися, сплутати щось, неправильно зрозуміти. При чому, і я сам і помічники -- теж люди. Слід планувати сценарій так, щоб він був стійкий до подібних збоїв. До прикладу: в третині випадків довелося скористатися запасним, або й аварійним планом, один раз -- йти на "друге коло".

Важливо: про романтичну сторону теж майже не писатиму. Я й говорити про неї не дуже люблю, а тут письмові документальні докази. :-)

Такие  вещи боятся слов даже больше, чем пристальных взглядов. Поэтому давай сменим тему, ладно?
Макс Фрай, "Зеленые воды Ишмы" ("Наваждения" -- 1)

Тобто, виклад, по можливості -- в дусі блогу, технічний. Це не означає, що так само технічно і сухо воно бачилося мені в процесі.

Так само, не завжди уточнюю, що якісь конкретні твердження про чужі дії або думки -- лише мої припущення. Перевірені, наскільки це було можливо, все таке -- із них вирішував, як діяти далі, тому перевіряв на совість, але телепатією не володію, і взагалі не експерт в "людо-знавстві" -- можливі помилки, включаючи дуже грубі.

 

Диспозиція

Отож, вихідні дані: я, одна штука, в поганій формі, ледь знайома дівчина, при чому, судячи по всьому -- не дуже легкого характеру. (Забігаючи наперед -- цей аспект я сильно недооцінив. :-Р)  Точок контакту -- спільних локацій, знайомих і т. д., майже немає. В контакті (ВК надалі) переписування майже не йде -- шанс відповіді на нейтральне повідомлення процентів 30, на конкретне запитання -- 70, але майже ніколи діалог не триває більше трьох реплік, незалежно від їх вмісту. (Забігаючи наперед, скажу, ситуація із тим толком не змінилася. Правда, є помірно переконливі підстави вважати, що людина має якусь нелюбов відповідати на повідомлення, і воно не корелює безпосередньо із тим, як вона до розмови/співбесідника ставиться. Ось як я до цих пір не люблю телефонні дзвінки мобільного телефону -- занадто довго вони приносили, в основному, дрібний, тупий і гидкий мозготрах -- ладно б ще неприємності...)

Задача раз: привернути увагу, не налякавши. Далі по обставинах. Треба її якось називати далі в тексті. Нехай буде G. Від слова Girl, не подумайте чого.

Почав обдумувати "операцію". Проаналізував всі доступні джерела. На славнозвісному ask.fm поза 900 відповідей, (75 кб тексту), профіль ВК, профілі на форумах, результати тестувань, тощо. Цінним був статус ВК -- він непогано відображав поточний емоційний стан. Люди багато слідів в мережі залишають. :-) Паралельно оцінював, що ж вона за людина. Знаю добре, як багато можна нафантазувати, особливо на романтичній хвилі, тому аналізував критично. Враження залишалися позитивними, хоча й не без застережень.

Аватари

До літа придумалося. Вирішую розпочати операцію таємно -- щоб вона не знала, хто це. (Буду називати цей свій "аватар" (**) Я-Анонім) Паралельно моніторю особисто (називатиму Я-Indrekis) -- десь раз у тиждень пишу, іноді навіть отримую якусь відповідь. Був ще Я-Анонім-2, але його роль мінімальна (***).

Починаємо -- інженерна демонстрація (пробиває мене на космічну термінологію, та)

Що можна зробити анонімно? Спробувати організувати цікавий сюрприз. При чому, так щоб зацікавити, не налякати і щоб це було можна було здійснити практично. (На додачу, до середини літа 2013, апатія досягає закритичних величин -- образно кажучи, навіть лежати лінь. Ресурси волі до дій та запаси сил мізерні.) Очевидний підхід -- організувати такий собі квест, розбити на декілька етапів, починаючи із зовсім простеньких, щоб зацікавити, не відлякавши (****).
 

Пухнастий будяк.
В подяку за фото -- трішки реклами,
її взято з сайту
цілком приємного квіткового магазину.

Знаю, що в середині липня -- день народження, значить є формальний привід. Знаю, що вона в затяжному поганому настрої та морально виснажена (*****). Хочеться зробити щось приємне. Але що? Інформації мало.

Дві підзадачі: що буде сюрпризом, і як вручати.

Є підстави вважати, що просто букет може викликати негативну реакцію. На ask.fm, у відповідь на запитання про улюблені квіти, дає посилання на "пухнастий будяк". Йду в той магазин, виявляється, що це елемент декору, а не жива рослина, при чому, привозять його з-за кордону, і вчасно його під руками не буде. Треба думати щось інше. Після важких роздумів приходить в голову думка про хижі рослини. Поблукавши по квіткових, зупиняюся на діонеї. Такі собі пащеки у всі сторони (фото взяті з wiki, 1, 2, 3). Симпатична в біса -- ледве в відібрав у знайомих, яким вона на очі попалася. :-)

На майбутнє, вирішив всі сюрпризи відмічати. Купив на "вернісажі" маленькі металеві ключики. Кожен черговий сюрприз йшов із таким ключиком на провідку.

До хижака із ключиком додав листівку із привітанням та інструкцію по догляду за діонеєю,  сюрприз-раз готовий.

Перший контакт (не той, що ви подумали)

Більш критична задача -- як вручати. Ask.fm відкриває широкий простір для анонімного спілкування. Однак, вимоги до текстів-питань дуже суперечливі та жорсткі -- слід зацікавити, при тому -- не видати себе. Хто читав, знає -- стиль моїх текстів дуже характерний (*6). Видам себе миттєво (*7). Залучаю одну із моберської малечі, з якою багато спілкувався. Задаю загальну ідею тексту, вона пише варіанти.

Зупинився на такому: питання "В тебе скоро день народження. А сюрпризи ти любиш?", відповідь була позитивною. На жаль, журнал того діалогу (на відміну від наступних) не зберігся, деталі можу плутати. Продовжив: "Ти погодилась би забрати анонімний подарунок в певному місці?" Вона погоджується.

В процесі виникла дрібна накладка, яка могла й фатальною виявитися. Поміж мої повідомлення якийсь балбес запитав щось типу: "Який подарунок ти б хотіла на день народження?", на що вона очікувано (виходячи із відомого мені про її настрій) відповіла: "Нічого, взагалі нічого!". Я б такого дурацького, для того моменту, запитання точно б не задав. Але вона того не знала. Про всяк випадок, довелося, поміж інші повідомлення, згадати, що це НЕ я. 

Вибрав бар у центрі, де власник і працівники були моїми хорошими знайомими, попросив передати такій-то людині, яка скаже такий то пароль.

Вислав їй (анонімно, само собою), карту та пароль -- на перший раз він був простим, дата народження.

Кумедно, що десь в ймовірний час її візиту я мусив повернутися до того бару. Довелося розвідку висилати -- було б шкода так зразу зіштовхнутися, псуючи маскування. Бармен підтвердив -- приходила, забрала, відкрила пакет, сахнулася трохи, подивилася та й пішла. Була не сама (*8).

Після того відбулася насичений анонімний діалог. На жаль, із написанням текстів чужими руками виникла проблема (*9). Довелося самостійно, для маскування обрав демонстративно лаконічний стиль (про що повідомив). Взагалі, переписуючись від імені Я-Indrekis-а, як завжди, активно використовував смайлики (повноцінні -- не просто дужечки.) Я-Анонім ніколи не використовував смайли, правда, з часом почав замість них присилати картинки. Для повноти картини, Я-Анонім-2 використовував якраз кастровані смайли -- просто дужки.

Після обміну подяками і все таке, відбувся діалог (наводжу не все, але без редагувань):

G: а можна дізнатись,що ти за анонім?
(Я-)А(нонім): Анонім, просто анонім. Поки. В майбутньому - подивимося.

G: як тебе звати? ми знайомі?
A: Знайомі. Назви, як тобі зручніше, тимчасово відгукуватимуся.

G: аноніме.може все ж розповіш хто ти? бо моя цікавість зводить мене з розуму)
A: Не розповім. Вірю - твій розум вистоїть в цій нерівній боротьбі. Діонею не допитуй - вона мене на здасть!

G:і добре ми знайомі?
A: Помірно. (Лаконічність, як ти знає, вимушена)

G: в майбутньому?подивимось? тепер ще цікавіше.в майбутньому-це коли?
A: Кожна гра з часом стає нецікавою. Можливо, після котрогось сюрпризу зникну з кінцями. Можливо, назвусь. Можливо, ти втратиш інтерес. Тому - подивимося.

G: тобто це ще не останній сюрприз?
A: Як ти не проти - ні.

G: ще питання.чим я заслужила сюрприз?
A: Які варіанти?

G: 1)не проти) 2)не знаю.може ти якусь лотерею влаштував і випало моє ім"я?
A: 1) Це добре. 2) Влучне припущення!

G: ааа..блін.це так цікаво) до неможливості)
A: *відповів картинкою Чеширського кота із недавнього 3D мультфільма*

G: чешир.любимий кіт^^ ну я ж тепер спати не зможу.цікавість виїсть мозгиии
A: *Картинка Чеширського кота без посмішки*

G: ахаха))цікаво) а ми з тобою давно знайомі?
A: Які варіанти?

G: 1)давно 2)недавно 3)не знайомі в реальному житті
A: Рік-два це давно чи недавно?

G:це десь так посередині)
A: От і я не зміг вибрати.

Отож, початковий етап, сюрприз-1, пройшов успішно.

Доукомплектовуємо діонею -- сюрприз-2

Зразу перейшли і до другого сюрпризу (реалізовано через два тижні).

G: привіт,Аноніме) як ти? мені все ще цікаво наскільки добре ми знайомі?
A: Привіт! Я - добре. Судячи по всьому ти телепат? Якраз збирався писати. [Повідомлення справді вже існувало, але дав "відстоятися" перед тим, як відправляти -- дуже допомагало від косяків] Знайомі - помірно. Готова до чергової подорожі за сюрпризом? Тепер вона буде трішки довшою.

G:я завжди готова) а що до хижака:то чудово примістилась у мене на підвінонні)
A: Чудово! Матимеш час поблукати центром в другій половині понеділка? Хижаку - привіт передавай.

Сюрприз-2 включав трішки складніший квест.

Карти була в Інтернеті.

Щоб довідатися пароль доступу до карт, слід було подивитися назву вистави Ma-na Hat-ta, точно так, як вона була написана на афіші театру ім. Курбаса (в Інеті написання трішки відрізнялося):

А: Щоб добратися до місця, де знаходиться сюрприз, тобі буде потрібна карта:
<URL1> - загальне розташування
<URL2> - детальна карта
Нагадую, що відповідати на питання-інструкції не варто.


А: Доступ до неї захищено паролем. Пароль - це назва вистави, яка відбуватиметься 25 серпня, в неділю, в театрі ім. Леся Курбаса.Слід ввести англомовну назву вистави точно так, як вона записана на афіші, поруч із входом в театр. Увага: в Інтернеті розклад чомусь інший!

А: Щоб забрати сюрприз, знадобиться інший пароль. Як його дізнатися, напишу в неділю вночі.

При тому, потрібна частина Городоцької та Шевченка була перекопана так, що танки не проїдуть. Додавало романтичності подорожі. :-)

Паролем було слово "Колвір" -- гора, де розташований Амбер. Такий собі жарт самому собі та трішки тій людині, яка мала віддати сюрприз:

«Самые лучшие шутки всегда предназначены только для двоих: для того, кто шутит, и еще для некоего гипотетического невидимого, вездесущего и всепонимающего собеседника, которого скорее всего попросту не существует.»
Макс Фрай, "Гугландские топи" ("Власть несбывшегося" -- 2)

 Текст виглядав якось так (в остаточному варіанті могли бути дрібні зміни -- наводжу згідно архівної копії):

A: Буду вважати - готова. Всього пароль має шість літер.

A: Друга літера паролю - та, що тричі трапляється в назві магазину на вул. Галицькій (біля перетину вул. Братів Рогатинців та вул. Галицької, ближче до пл. Ринок) навколо входу в який, в робочий час, висять клітки з папугами. [Єврозоо]

A: Якщо звідти рухатися в сторону пл. Ринок, по ліву руку буде дві релігійні споруди, велика та мала. Називаються вони по різному. Однак обидві назви починаються із тієї ж літери. Це - перша літера паролю. [Костел і Каплиця]

A: Поруч із ними, на перехресті вул. Театральної та вуд. Памви Беринди, на куті, є нав'язливі блакитні вивіски, що навіюють спогади про столицю України. Остання літера назви цієї установи є останньою, шостою, літерою паролю. [Київстар]

A: Там же знаходиться маленька площа імені видатного козака та пам'ятник йому. Перша літера назви міста, де його стратили, (див. надпис на пам'ятнику), дасть третю літеру паролю. [Львів -- пам'ятник гетьману Івану Підкові]

A: Щоб знайти останні дві, доведеться помандрувати до Оперного. Праворуч від головного входу - афіша. Перші дві літери великого червоного слова (зверху афіші) є четвертою і п'ятою літерами паролю. [Що ж там було? "Вітаємо?" Не пам'ятаю...]

A: Із паролем та картою можна вирушати по сюрприз - див. карту. На третьому поверсі слід (у адміністратора) запитати, як знайти <агента>. Знайшовши,
сказати йому пароль. Якщо пароль буде правильним - він віддасть тобі сюрприз. Час - від 18:30 до 21:00, краще - від 19:00 до 20:00.

Забігаючи наперед, під час передачі виникло одне із півдесятка кумедних співпадінь цієї історії. G знала <агента> -- маленькою ходила до нього вчитися. Цікаво, які версії в процесі крутилися в її голівці? :-)

Що ж було самим сюрпризом? Комашка. Точніше, журнал із розповіддю про комашку та сама вона в пластиковому блоці:

Фото взято тут. За посиланням більше інформації про нього.

Я, звичайно, хотів павучка, якогось такого, (купляв вже його колись), але не знайшлося в продажу. До чого тут комахи взагалі? Бо з журналом йшов ось такий листок розміром А4:

Діонею пам'ятаєте? Це для неї було. ;-)

В процесі сталася хороша ілюстрація необхідності планувати стабільно -- G не змогла прийти в домовлений час, так як виїжджала за межі міста. Правда, попередила. Тому все пройшло успішно, хоч і з затримкою. (Однак, сценарій, зав'язаний на конкретний момент часу, провалився б -- довелося б переробляти.)

Як би там не було, все пройшло успішно:

G: Привіт)дякую за комашок^^) в мене вже 2 ключика)цікаво скільки їх повинно бути?_)

Слід було думати далі.

Генштаб

Десь в той час, (може трохи пізніше) я почав розповідати друзям та хорошим знайомим про цю операцію. Справа в тому, що фантазія моя, все ж, обмежена -- раз, і два -- змоделювати розвиток кокретного епізоду я сяк-так міг, але уявити, що твориться в голові у дівчинки -- як вона реагує, що думає, і все таке, не можу аж ніяк:

— Владислав Петрович, ваши книги очень интересные, но скажите, пожалуйста, почему вы пишете только про мальчиков, а про девочек не пишете никогда?

<...................>
[Лев Абрамович] — Отвечаю кратко и честно: потому что сам я в детстве был мальчиком и никогда не был девочкой... Как правило, ответ находит понимание...

[Крапивин] И я, дорогие друзья, могу лишь повторить ответ Льва Абрамовича Кассиля. Я тоже был мальчишкой, а девочкой никогда не был. А ведь всякий детский писатель в своих книжках так или иначе использует опыт собственного детства.

Владислав Петрович Крапивин, "Скажите нам, пожалуйста... (Разговор с читателями)"

Сформувався такий собі "генштаб".

Правда, ідеї пропонувати, за кількома дрібними винятками, він відмовився принципово -- як іронізувала близька подруга "під враженням масштабів" (що було великим перебільшенням -- тверезо уявляю, наскільки краще можна було це все зробити, маючи трішки більше душевних сил, і будемо чесні -- трішки більше підкріплення.)

Однак, він ефективно виконував іншу критично важливу функцію -- моделювання реакції G, у відповідь на різні потенційні мої дії. За що їм велика подяка. Звичайно, всі консультанти були дуже різні, але а) будь-яка жінка їй, G, психологічно багато ближча, ніж я, б) аналіз сказаного кількома різними жінками/дівчатами, можна було "усереднювати", узагальнювати, витягувати спільне.

Хочеш зробити добре -- роби сам

Я знав, що G була (відпочивала?) в одному дуже милому іспанському містечку. (Із великою українською діаспорою). Їй там дуже сподобалося. Зокрема, згадувала місцевий шоколад. Що далі, зрозуміло. Спробував знайти якісь фірми, які б привезли. Не вдалося. (Взагалі, солодощі із Іспанії возять, але проблема була в іншому -- що ж там таке в Гісоні було із шоколадом?) Знайшов в соціальних мережах людей, україномовних та російськомовних, які там живуть -- діаспора, повторюся, велика. Відсіяв тих, хто із G міг би бути потенційно знайомий. Решті треба було писати -- розпитатися, що ж там за шоколад (казали, ніби нічого видатного, ніяких помітних, хай локальних, брендів, немає), попросити вислати (за гроші, само собою). Попросив ту ж людину, що писала перші тексти (*9). Причини дві -- а) щоб не видати себе, б) на жаль, в мене такі речі погано виходять. Вийшло як завжди -- хочеш зробити добре, зроби сам. Місяць прохань та нагадувань дали віддачу, не варту навіть згадки в голос. Зайнятість була така капець-капець, що в сумі добре як півгодини часу знайшлося за той час. (Хто не "проникся", чому я все ще злий за це -- див. (*9)). Тверезо кажучи, треба б було просто когось іншого попросити, кандидатури були, але якось воно так і не дійшло до реалізації...

"Коханий, чому ти називаєш мене інфекцією?" -- сюрприз-3

Поки то все тягнулося, приступив до реалізації чергового сюрпризу -- терпцю чекати не було, не залізний ж. :-) G -- студент-медик. Про фірму, яка випускає гігантські плюшеві мікроби -- бактерії, віруси, найпростіші, і т.д., я знав давно. Ідея явно напрошувалася. Проглянув, Вирішив, що найбільш симпатичними, із присутніх на той момент в каталозі, (відсіюючи відверто не-тематичні, типу клітини раку простати), є збудник холери, бліда спірохета -- збудник сифілісу та  вірус Епштейна-Барра, збудника мононуклеозу. Вірус мононуклеозу, будучи найбезпечнішим, мав ще одну перевагу --  його іноді називають "вірусом поцілунків". Поцілунки є одним із важливих шляхів його розповсюдження (повітряно-крапельного, взагалі кажучи). Детальніше про цю хворобу див. сюди та сюди. Грубо кажучи -- якщо у вас важкий грип, який не поспішає проходити -- у вас запідозрять мононуклеоз. Забігаючи наперед, з приводу цього сюрпризу сталося абсолютно безподобне (любить доля чорний гумору) співпадіння, про яке пізніше.

Як би там не було, вірус симпатичний:

Взято з вікіпедії.

ой, тобто, вибачте (фото з магазинів, 1 і 2.):

Поклав "істотку" в картонну коробку, обклеїв знаками біологічної небезпеки, додав короткий опис вірусу,  можна відправляти в "службу доставки".

Передачу спланував наступним чином. Через друзів домовився із керівником магазину приколів. Слід було зайти туди, назвати пароль, "назва музею, пов'язаного з медициною, на пл. Ринок" -- музей-аптека, отримати інструкції. Інструкції включали конверт із листком. З одного боку була карта та інструкція:

З іншого -- теж карта, тільки інша:

В процесі виник дрібний конфуз -- працівники магазину приколів знали про конверт, однак нічого не знали про пароль. В "Комуні" контейнер біологічної небезпеки теж викликав певний ажіотаж. Але розібралися, все пройшло успішно. 

G: привіт)дякую за подарунок) дуже мила іграшка та не дуже милий вірус))

Що кумедно, знову так співпало, (зауважте -- я свідомо намагався уникати такого, аж ніяк не навпаки!): приблизно в той самий час, що і вона, тими краями, тими ж маршрутами, мусив блукати і я. Не перетнулися. (*10)

В ті ж дні (точний хронометраж вже не дуже відновлюється...) відбувся цікавий діалог зі мною (Я-Indrekis):

<Розмова про сором'язливу мімозу>

G: дуже цікава рослинка)а у мене дома діонея живе)))

Я: Така: http://www.greencorner-al.ru/img2/glavn4_1.jpg ? :=)
Цікавий монстрик!
Ти його/її якось використовуєш, чи так, любиш жахіття всілякі? :=)

G: діонея в мене досить цікавим способом опинилась)
мені починаючи з 13 серпня кожних два тижні присилають подарунок від аноніма)
і рослинка була першим подарунком)це так приємно і цікаво)))

Я: Цікаво, цікаво! З чого це він (вона?) так? :=)

G: не знаю.але приємно.починаєш почувати себе кимось особливим^^

Мушу сказати, про що два тижні було наклепом -- як би мені не хотілося, (формат викладу спеціально обраний сухим, але спробуйте уявити мої емоції в процесі), такого темпу я б не витримав -- два тижні минуло лише між першим та другим. :-)

Знову ж таки, приблизно тоді ж у неї завівся черговий хлопець. (Точного хронометражу не маю, через обмеженість розвід-даних.) Вирішив проігнорувати цей факт. (Для моралізаторів: він в мене на дорозі став, не я в нього.)

Амбер і Адам -- сюрприз-4

Із Гісоною просувань не було. Десь тоді ж відбувся цікавий діалог (продовження згаданого вище жарту для самого себе):

A: Do you like amber?
G: спочатку не знала,що таке amber.
знайшла в неті.і можу з впевненістю написати,що я не знаю чи подобається мені бурштин.
от)

Вийшла мимовільна іронія на тему слів дівчинки з (*9) про одного "лапуха": "Я його питаюся, "А як же я?!", у відповідь чую тверде чоловіче "ну..., я не знаю..."".

Я бурштин якраз люблю. На e-bay натрапив на магазин із цікавими бурштиновими дрібничками. Вибрав десяток кандидатів, представив кільком консультантам-дівчатам. Зупинився на ось такому крихітному яблучку:

Подумав, що запропонувати ще один квест -- починає бути банально. Організуємо авто-доставку.

Запакував яблучко у дерев'яну коробочку в формі скрині -- на манер піратського кладу, обмотав провідками із ключиком та листком із супровідним текстом: "So, let's check." (і нотаткою, дрібним шрифтом, що це хоч і ювелірний виріб, але далеко не коштовність).

Придумав ланцюжок спільних знайомих (вона -- її близький товариш (D) -- його однокурсниця (?) (M), яку я добре знаю -- ще одна спільна знайома, яка знає мене та M (L) ).

Попросив L передати M конверт, не повідомляючи його походження. L запропонувала сказати, що їй підкинули, поки вона сиділа в кафешці. Ідея видалася чудовою. В конверті був листок із текстом:

<M>, передай, будь ласка, цю коробочку і конверт, який разом з цим листом, <D>. Буду дуже вдячним! Хоч і анонімно.

Людина, яка передала її тобі, отримала її схожим чином, немає сенсу допитувати її.

 та ще один конверт. В ньому, у свою чергу:

<D>, передай, будь ласка, цю коробку і конверт, який разом з цим листом, <G>. Буду дуже вдячним! Хоч і анонімно.

Людина, яка передала її тобі, отримала її схожим чином, немає сенсу допитувати її. 

і знову конверт, щоб залишити G простір для маневру, якщо не захоче відповідати на питання <D>. Текст там був:

Просто порожній конверт. Маскування.

"Піратські цінності" дійшли успішно. Перед M мені було дуже незручно -- вона ж спершу вирішила, що це їй... Але продумати лінійку без дівчат не вдавалося. Казала L, що M, все ж, не засмутилася, швидше навпаки -- раділа, що взяла участь, хай і в чужій, грі. Може так мене заспокоювала. :-) Спершу прийшли підтвердження в Інеті -- все ОК.

G: дякую,за прекрасний подарунок)
A: Стараємося! З тебе фото.

G: завтра сфотографуюсь)
A: Чекатиму!
Як тобі бурштин?

G: була дуже-дуже здивована.геніально,те як дойшов до мене подарунок)
A: Радий, що сподобався!
А чого здивована? [Відповіді не було. Якраз типова ілюстрація наших не-анонімних розмов весь той час, та практично всіх наших розмов після -- винятків штук 5 трапилося.]

Як це виглядало з точки зору G, почув місяців через 9, якраз на Купала, 7 липня.

"Не думай о мгновеньях свысока"

Фотографію я попросив свідомо -- мені важливо було знати, наскільки вона готова йти на зустріч. Звичайно, мені хотілося робити людині щось приємне, навіть якщо просто так, але і виключно платонічна дистанційна закоханість ніколи мене не приваблювала.

Після цього сюрпризу, як я взнав пізніше, G остаточно впевнилася, що Я-Анонім і Я-Indrekis це одна людина. (Стверджує, що підозрювала і раніше.) Вихідні дані були не зовсім беззаперечно проінтерпретовані -- M до цих пір не знає, що це був я, однак G виходила із того, що я з M знайомі (що є правдою).

Отож, став я чекати на фото. Брр. Спробуйте колись -- як це... Тиждень, два, три. "Завтра". :-) Спочатку одна річ допомогла відволіктися -- через тиждень після вирушив у відрядження до Берліну, на місяць. Потім побут та робота налагодилася, думати про щось інше стало важче. Спалахую я як пари бензину, (хоч і стараюся не показувати цього), щоб не вибухнути передчасно і не зіпсувати все [чую, даремно], вирішив почекати 5 тижнів -- якраз до повернення додому. Підготував повідомлення, із прощанням, на тему -- будемо вважати, не дочекався.

Через чотири (плюс-мінус) тижні:

G: привіт)як справи?) я себе якось незручно почуваю.від того,що получаю від тебе подарунки. але не спілкуюсь взагалі. соромно(

A: Так-так, і я так кажу -- ось, на фотографію я все ще чекаю. <картинка, із Чеширським котом, яка не збереглася -- в ролі смайлика>

Справи добре. Цікаво, хоч і складно. <Розповідь про моє відрядження>

А в тебе як справи? Підозрюю, навчання вибиває з колії та з рівноваги?

 І знову пропала. Я за пару днів написав знову. Тиша.

Ще десь через тиждень (я вже мало не кусався -- ну, послали б, та й все, але хіба можна так?), три дні до "дедлайну", отримав таки фото:

A: Ну ось, знову пропала. <Сумний кіт з Шрека>

G: не пропала,просто часу не багато маю(
обіцяне фото)

G: привіт)я кинула фото))) відповідаю на питання нижче) я дуже добре.звичайно,що наука дуже багато часу займає. але крім того маю ще купу занятть. <опис хоббі, не наводжу >

Ну що тут зробиш. Продовжуємо.

Как ни растягивал я сок, но он все же закончился раньше, чем появилась Альена. Сунув пустой пакет в урну, я отправился бродить по поселку. Нет, бродить по поселку – это слишком громко сказано. Бродил я по одной улице, где Альена и велела мне ее ждать. Вот ведь… девчонка. И что мне тут делать? И не уйдешь никуда. Опять, что ли, тряпки с кем-то обсуждает? Если это так… если это действительно так, то я… я… А что я? Прощу, конечно. Со временем. Ух, да не со временем. Улыбнется она мне так виновато, я тут же и прощу. Вот, блин, влип. Даже рассердиться на нее не могу.

Сергей Садов "Дело о неприкаянной душе"

Як зустрітись, не зустрічаючись?

Перед від'їздом, в рамках підготовки наступного етапу, сходив із знайомою (*11) в "Ресторан у темряві" -- перевірити, наскільки там насправді темно. Виявилося -- темно абсолютно. Значить, хороше місце для зустрічі. В Берліні купив пластинку із транскрипцією шумерської клинописі англійськими літерами:

Написав цим клинописом лист, на тему, як би вона віднеслася до пропозиції зустрітися вживу. (Написав текст транслітом з української, почав переписувати. Спочатку писав вручну, списавши пару олівців і мало просунувшись, зрозумів -- діла не буде. Нарізав "іконки" та "набрав" таким "шрифтом". Від руки хіба підпис поставив.). До листа додав цю пластинку.

Передати вирішив банально:

А: Чи зможеш ти бути в цей четвер, десь між 16:00 та 16:30, в "Меделіні"?

А: Про всяк випадок, (для запобігання інцидентам http://a.a.d-cd.net/35beebu-480.jpg ) якщо це буде хлопець або мужчина - це не я.

G: Добре.обов"язково буду) А нічого,якщо я не одна прийду?
 Домовилися!

A: Звичайно, нічого!
До попереднього - якщо буде дівчина або жінка, це теж не я. http://desktopwallpapers.org.ua/large/201108/4667.jpg

Тут виникла накладка -- вона помітно запізнилася, і "агент" мій не дочекався -- це був початок грудня 2013, Євромайдан в розпалі, він мусив виїжджати до Києва. Довелося робити дубль два наступними днями. Ще й до того, важко було знайти людину-агента. Агентом стала ще одна знайома дівчинка, Y. Все пройшло успішно.

Коли наступні  дні G додала Y в друзі, зразу сказав "генштабівцям": "Якщо і тепер вона ще не знає, хто такий анонім -- жахливо розчаруюся". Варіантів там не залишалося.

Паралельно від імені Аноніма-2 (свідомо не маскуючись, але і не повідомляючи, що це та ж особа, що й Анонім), повів невелику "розвідку боєм.

Прислав пісню "Фея моих снов" групи Эпидемия. G обурилася, (не знаю, в якій мірі жартівливо), що я цим її від Scorpions відволікаю. Сказала, що слухає дещо іншу музику. Вибрав десяток композицій, підібрав фото G, які асоціюються із відповідними піснями, за допомогою 3D Album зробив такі собі трьохмірні ролики-слайдшоу під музику. Показати не можу, із тих же міркувань, з яких тут немає її фото, а композиції наступні:

Enigma - Amarilli (Nostradamus)
Корсика - Охотник
Das Modul - Liebe Auf Den Ersten Klick
Paul Mauriat - Love is Blue
Rammstein - Amour
Scorpions - Hurricane 2000
Skillet - My Obsession
Pupo - Gelato al cioccolato
Йоган Штраус-син - Liebeslieder, Walzer
Powerwolf - Resurrection By Erection
Нэнси - "На белом одеяле января" (терпіти її не можу!, але познущатися -- святе)

Із словами "була б проблема" -- відповідаючи на репліку про іншу музику, переслав посилання на відео (запаролені -- щоб чужі не шастали). Реагувала позитивно. :-)

Конкретніше про зустріч домовлялися за допомогою ask.fm. Домовилися. Готуюся. Треба б квіти захопити. Але і банально, і в абсолютній темряві -- нетривіально. Згадав троянду Корвіна. Походив, подумав, зупинився на ось такій не маю фото, підбирав зображення по пам'яті):

Того дня робочу зустріч перед походом в "ресторан у темряві" призначити -- щоб не мандражувати занадто. Прийшов на півгодини раніше (друзі підходи до ресторану контролювали -- чи ніхто не чатує. :-), попередив персонал, що до мене прийдуть, попросив провести. Замовив якийсь дріб'язок, чекаю. Прийшла парочка, щебетали щось, в процесі вирішили, що вони там самі. Посміявся про себе. Через якийсь час прийшла G.

Привітався фразою: "Не можу сказати, що радий тебе бачити" (*12) Дуже мило поспілкувалися, годину-півтори (потім в неї ще були справи). Голос її видався мені на диво високим. Все ж, в неї нижчий. Певне теж хвилювалася. :-) Троянду вручив, що це таке, вона не здогадалася -- мусила чекати до виходу. 

G: Дуже дякую за квітку.вона прекрасна) і звичайно,дякую за цікаво проведений вечір.))

A: Радий, що сподобалося! Взаємно - і тобі дякую!
Одну тему із трьох видатних ми вчора таки забули... Пліткувати пліткували, про політику говорили, а про погоду - ні. http://o-planete.ru/wp-content/uploads/2013/05/типы-погоды-.jpg

Розрив

Через якийсь час після того купив окрему SIM-ку, написав, що скучаю активно, попросив дзвонити при нагоді. По перше, справді скучав. По друге -- для чергового сюрпризу потрібен був номер телефону. (*13)

Тиша. Чекаю. З Новим Роком привітала анонімно, з Днем Народження, яке зразу після Різдва -- ні так, ні анонімно не вітала. Не дзвонить. Ну, чекаю 5 тижнів.

В середу, 22 січня 2014, десь на 32-й день очікування, раптом відбувається такий діалог:

G: привіт)я прошу вибачення за те,що досі не подзвонила.трошки переживаю,що може невчасно задзвонити.Тому вирішила сьогодні написати і запитатись чи я можу подзвонити цієї суботи десь о годині 19:00???

A: Привіт! Так, звичайно, і можна і треба! http://oboi.kards.qip.ru/images/wallpaper/a2/eb/191394_prev_425.jpg
Взагалі, можна дзвонити будь-коли, часто - навіть посеред ночі. Якщо не зможу говорити, в залежності від ситуації, або не візьму трубку, або скину, або відповім дуже коротко.
Як успішно доживу, буду чекати в суботу, постараюся бути в той час повністю вільним. http://mediasubs.ru/group//uploads/iz/izyum-vkusnyij-proekt-dlya-yarkoj-zhizni/image2/Tg0NDMtMW.jpg

В неділю, 19 січня 2014 в Києві якраз розпочалися перші масові силові зіткнення. Вночі неділі-ранком понеділка був на Рубчака, із простою задачею -- не пустити підкріплення ворогам. Будь якими методами, якщо доведеться. На щастя до "будь-яких" не дійшло.

Рубчака. 20-01-2014 р. ВВ.

Прийшов близько пів-другої (почалося перед північчю, але я в той момент спав). Довелося пробути до пізнього ранку -- із світанком людей залишилося зовсім мало. Звечора падав дощ, при нульовій температурі. Я завбачливо захопив зонтик, (і байдуже, як то виглядало), скласти його було неможливо -- кілька міліметрів льоду намерзло. Не зважаючи на теплий одяг, простудився. Наступні дні/ночі температура впала до -10 -- -15. Моя ж температура біля 38, горло, біль в грудях, кашель (сумарно -- бронхіт нагадувало). А толку -- треба йти, людей і там, і на Трускавецьків (біля "Беркута"), і в інших точках, бракує. Так і жив -- два дні відлежуюся, не маючи сил в туалет сходити, одну ніч чергую, знову два дні відлежуюся.

Тому, коли вона в середу написала -- віджив, по справжньому збадьорився. Взагалі, наскільки ми, чоловіки, примітивні створіння -- через таку дрібницю ТТХ зросли, місцями, в рази (увага, зосередженість, витривалість).

В п'ятницю пішов знову:

Трускавецька. 25-01-2014. "Беркут"

Субота -- мертвий. Але дзвонитиме ж. 18:00 прокидаюся за допомогою всіх доступних будильників. Приводжу себе в хоч якусь форму -- розминка, ліки, телефонні розмови із врединами, (захрип настільки, що без "прокачки" не можу говорити), все таке. Чекаю. 19:00 нічого. 20:00 нічого. 21:00 нічого. 22:00 нічого. 23:00 відрубався знову.

До наступної середи чекаю. Потім таки пишу:

A: Будемо вважати, що не дочекався. Ну що ж, було весело! Може ще колись перетнемося.

після чого блокую сторінку Я-Аноніма на ask.fm. Захоче -- знайде. Налаштовуюся відвикати думати "в ту сторону", заглядувати на її сторінки і т.д.

Отримую відповідь:

G: Якщо це Анонім,то прошу вибачення та розуміння.
Я лежу дома з температурою та такою слабкістю,що ледь говорю.

Проігнорував. В принципі, я знав, що десь в четвер вона захворіла. Мені було її дуже шкода (тоді я ще не знав, чим саме хворіє -- чергове співпадіння, див. нижче), але розум різко і скандально заявив: "Добре, в суботу хвора -- зрозуміло, а попередній місяць? Як мінімум, можна було написати.". Совість, яка намалювала картину -- вранці дівчинка прокидається, хвора, нещасна, а тут "сюрприз" такий. Придавив і відправив спати -- хай сидить голодна, немає чого мене гризти.

Якраз десь в той час традиційно на півслові згасла попередня розмова із мною-Indrekis. (Як завжди, написав, обмін парою реплік, я щось відписав, вона проігнорувала.) Не став більше писати. (До того підтримував "ритм" -- пару раз в тиждень. Плюс-мінус збої пам'яті, сама вона до того часу не писала жодного разу.)

Питалася близька подруга, фізик-теоретик: "Скоро локти кусать начнеш?" "Не почну -- толку." Не почав -- толку, навіть якби я зберіг контакт, все рівно результат next to відсутній. Тому правильніше казати не "зберіг контакт" а "зберіг ілюзію контакту".

Деанонімізація -- раз, неявна

Через сорок днів G раптом пише мені, ніби продовжуючи перервану півтора місяці тому розмову. Ну, хотів би сумніватися, що вона знає, хто анонім -- вже не зміг би. Як би там не було, мило поспілкувалися (рекорд, із величезним запасом, по переписуванню -- як за тривалістю, так і за теплотою, чи що, діалогу, можливо -- абсолютний рекорд, хоча ще пару подібних діалогів було потім). Якесь спілкування продовжилося, трохи тепліше ніж до того. Тим не менше, Анонім пропав з кінцями.

В березні вирішив спробувати зустрітися вживу. Точно не впізнати тоді не зможе -- голос має пам'ятати після "Ресторану у темряві". Запросив на пейнтбол -- вона подібні розваги любить. Погодилася. Правда, в останній момент хотіла відмовитися, ледве вдалося переконати. Зустріч відбулася якраз перед Кримським псевдо-референдумом.

На той момент були підстави вважати, що із хлопцем, який "завівся" восени, відносини руйнуються буквально на очах. (Я, здалеку, із мізером розвід-даних бачив це чітко, а він, здається, не зауважував впритул. Зрозуміло, все це -- мої припущення, можу грубо помилятися.)

Питається, чи можна прийти із другом. Тоді ж хлопця завжди називала хлопцем. Звичайно, можна -- що ще я можу сказати? ;-) Та й, вже згадував -- вона молодець, завжди приходила із прикриттям. Справді, прийшла із якимось хлопчиною, не тим, що хлопець. Зібрав частину команди, що їхала зі мною, поїхали. В процесі, особливо вже за містом, вони починають триматися за руки, обніматися, потім переходять до пристрасних поцілунків. Я фаломорфую (*14). Беру паузу для обдумування -- нічого на тому фронті того дня не роблю. Хлопець ж точно був іншим?! Що це? Офіційний коханець? А воно тоді мені треба? Відбулися зміни, які я пропустив? Ще щось? Виявилося, таки новий хлопець. (*15) 

Сам пейнтбол пройшов чудово. Трохи мало, як для мене -- дві години, але багато хто із присутніх кудись поспішав. Знову ж таки, із здивуванням зауважив -- не зважаючи на те, що я був виведеним із рівноваги та розгубленим, через її присутність моя точність, швидкість, взагалі -- зграбність, різко зросли. Вдавалися речі, які в нормі не вдавалися ніколи -- так то я доволі повільний і незграбний. Ех.

Я. 15 березня 2014.

Деанонімізація -- 2

В квітні знову їду в Берлін. Вирішив "офіційно" деанонімізуватися перед від'їздом -- що тягнути? Загрози, що надміру налякається, вже не було. Перспектив розвитку теж. G погодилася.

Обрав "Копальню кави" -- потрібна була забігайлівка, де можна сісти так, щоб мене було видно не дуже вже здалеку. Домовився із G, що Y, з якою вони знайомі, зустріне її біля входу і проведе до мене. Прийшов на півгодини раніше, сіли із Y в проході підвального поверху, на останок проінструктував Y, вона пішла зустрічати.

Квітів, враховуючи сукупність обставин, брати не став. Захопив кактус. А також плюшевого  динозаврика. Дивувався півроку, навіщо я його в Берліні (першого разу) купив. От, знадобився. Така собі форма самоіронії, натяк на різницю у віці. :-}

Заходять. Встав. (Одна знайома порадила під час зобразити легку розгубленість -- вдалося мимоволі: встаючи, двічі зачепив стелю. :-) Привітався, подякував Y. Сіли.

G, природно, розпочала із питання, чому це все саме із нею відбувалося. Мені явно потрібна пауза, так і сказав, продовживши: "А поки -- хочу попросити вибачення за мононуклеоз". До чого мононуклеоз? А як ви думаєте, чим вона захворіла в січні? Співпадіння вбивче!

Потім таки розповів, чому вона. Не знаю вже, наскільки вдало, пробувати переказувати, як вже попереджав, не буду. Поспілкувалися із годину та розійшлися.

Після, із слів Y, коли вони йшли до мене:

Y: А ти підозрюєш, хто це?
G: Я точно знаю! -- а потім задумалася, "раптом то не він?!"

Який жарт пропав!!! Треба було когось попросити сісти замість мене, а самому десь поруч розташуватися. Не подумав... :-(

Підсумок

Історія на тому не закінчилася. Зустрілися ми зразу ж наступного дня. У справах -- мій хороший знайомий хотів оригінально зробити зізнання своїй коханій, у формі такого собі флешмобу. На жаль, займатися тим я не мав можливості -- наступного дня ввечері їхав до Берліну (а перед тим -- готувався, природно -- багато справ навалилося). Однак команда в мене чудова -- зібрав їх, попросив допомогти. G якраз питалася про флешмоб -- запросив і її. Виявилося дуже вдалим поповненням у команді! Мені на "нараді" залишилося мовчки сидіти -- все спланували, обдумали всі аспекти, а потім, поки я був за кордоном, і реалізували, самостійно. Чудова зміна виросла! :-) На жаль, саму історію того зізнання (успішного!), розповідати не буду -- це не моя історія, і не мої таємниці.

Були ще зустрічі, в тому числі лише вдвох (для тих, хто в курсі, процитую: "а потім завів в церкву"). Будучи знайомим, в основному, заочно, дуже уважно спостерігав. Дівчина виявилася хорошою -- розумною, відважною, не без тараканчиків, але у кого з нас унікальної фауни в голові бракує? Бували кумедні випадки, бували дурацькі.

 – Ладно, тогда пусть живет, – нехотя согласился пилот.
– А ты хотел его убить? – заинтересовался Дэн.
– А ты нет?
Навигатор всерьез задумался. Ему часто приходилось «уничтожать объекты» по приказу и иногда – позволять им умирать, игнорируя программу защиты хозяина. Но именно убийств он никогда не планировал, хотя жизнь сталкивала его с людьми, заслуживающими этого гораздо больше, чем Вадим.
– Нет, – наконец честно ответил Дэн. – Мне вообще не нравится убивать людей. Потом ни поговорить с ними, ни пива попить, лежат, и все…
– Я вообще-то пошутил, – смутился пилот.
– Я тоже, – улыбнулся напарник.

Ольга Громыко "Космопсихолухи"

Однак, нічого такого, про що варто чи можна розповідати тут, не було. Просто інша історія... Результат, інтегрально, майже нульовий -- навіть онлайн спілкування практично немає, за півдесятка винятків, все як і до початку, можливо трішки тепліше (можливо -- ні). Пара реплік і ігнор. Мовчу про можливість зустрітися вживу. (Якщо правильно оцінюю, вона не те щоб проти, але, явно, мій пріоритет плаває поблизу круглого нуля, за найменших збурень сповзаючи в мінус.) Випадково зустрілися в транспорті нещодавно -- не виглядало, що радість награною була. Однак із всіма решта спостереженнями воно не стикується. Або телепат із мене поганий.

Та й майже байдуже вже. Шкода за тим, чого не було, звичайно. Та, що тут говорити. Власне, сама ця розповідь -- визнання поразки. Цитуючи одну давню, незаслужено майже забуту, книжку:

Энергии в батареях «Поиска» накопилось достаточно, и теперь я мог сообщить на «Аврору» о найденном мной решении, которым, увы, я сам не мог воспользоваться. С «Авроры» его передали бы на Землю и та другие корабли. Признаюсь, в первый момент у меня появилось такое желание — сразу, не откладывая ни на минуту, послать радиограмму «Авроре». Но я ушел вниз, в кают-компанию, подальше от греха… Энергия была одним из тех немногих средств, которыми я располагал в борьбе с пылевой коррозией: израсходовать ее — означало потерпеть поражение.

Генрих Альтов, Валентина Журавлева "Баллада о звездах"

Тим не менше, можливо, мій досвід буде комусь корисним.

Про співпадіння

Під час цієї історії сталося ряд безподобних співпадінь. Думаю, вони вартують бути перерахованими:

• Найчудовіше, безперечно, мононуклеоз. Це ж треба! (Хто пропустив, шукайте в тесті ;-)
• Виявилося, що агента, який передавав сюрприз номер 2, вона добре знала колись -- навчалася в нього. А я просто свого студента попросив...
• Сидимо в "Копальні кави", розмовляємо. Постійно дзвонять подруги -- прикриття із двох розрослося чи не до шести. Хвалю за завбачливість. Кажу, що хіба в ресторані була, здається сама. І раптом бачу дуже характерну ніяковість (*16). Думаю, блін (!), невже з нами там хтось сидів?! Ні ,всього лиш працівники, які були на зміні -- її хороші знайомі.
• Дівчина із виноски (*9) вчиться із декількома однокласниками-однокласницями. (Само собою, в дусі тієї ж виноски, ніякої "розвідінформації" добути не вдалося).
• Гуляв з однією давньою знайомою, мобером. Виявилася однокласницею. Деякі важливі дрібниці довідався. 
• Запросив G до себе на семінар -- в якості моральної підтримки. Не змогла прийти із дуже поважних причин (*17) -- перездавала щось там. По дорозі додому зустрів свого товариша, лікаря. Слово за словом, зустріч за зустріччю, мало не опинився на тій перездачі. (Ні, практично того б не сталося -- з багатьох причини, але було майже можливим).

Виноски

(*) Бо якраз читаю "Происхождение языка" Светланы Бурлак, написав вступ -- свідомо саме так, типу художній трюк, все таке, але зразу згадалося:

Умением строить диалоги и тексты человек овладевает позже, чем правилами построения словосочетаний и предложений. Еще в три года дети часто бывают неспособны составить связный рассказ (такой, чтобы у него были начало, середина и конец, и они были бы связаны между собой). Вот, например, сказка, сочиненная девочкой Ирой в 2 года 3 месяца:

Жил-был Золотой Цветочек. А навстречу ему мужик. «О чем же ты плачешь?» — «А как же мне бедному не плакать».

В рассказах маленьких детей тема нередко возникает как бы ниоткуда, персонаж, неизвестный собеседнику, может быть обозначен местоимением, события располагаются не в том порядке, в котором они происходили.

(**) Нагадую, що аватар -- це не тільки картинка в профілі чи фільм про синіх балбесів інопланетян, але й:

"у індійській міфології — реальне втілення божества. [...] Термін походить з Санскриту, де слово «аватара» означає «зішестя». Аватари вели цілком самостійне, фактично незалежне від «отця», буття, але божественна суть проявлялась у незвичайності їхнього життя."
(с) wiki.

(***) Детальніше про ці "уособлення" трішки пізніше.

(****) Помітна частина знайомих дівчат казали, що ні за що б не "повелися". Не знаю, наскільки правдиво -- чи втрималися б. Але аналіз характеру G не підвів. :-)

(*****) Зрозуміло, що це лише оцінки, при чому -- за мінімуму вихідної інформації. Шанс помилок великий, особливо в конкретних твердженнях. Але загальна тенденція вловлювалася достатньо добре.

(*6) Розмова з нею під час "деанонімізації", про яку далі:
- Стиль текстів в мене характерний...
Інтенсивно киває головою "Угу-ага!", продовжую репліку:
- тому довелося просити О. писати мені тексти.

(*7) Тим більше, зовсім недавно перед тим згасло тривале та тісне спілкування із двома врединами-сестричками, які вирахували б мене миттєво, не зважаючи на всі мої трюки. Наприклад, в процесі анонімної переписки із G допустив помилку -- написав тире у вигляді подвійного дефісу. TeX-івська звичка, із її кола спілкування так ніхто не робить. Їм би одного цього фейла вистачило -- спостерігав у роботі.  Тому старався бути максимально акуратним. На щастя, таких спеців не дуже багато в околицях. :-)

(*8) Взагалі, дівчинка грамотна! Завжди приходила із "прикриттям" -- мінімум ще однією людиною. Розумна передбачливість.

(*9) Та людина, яка мала допомогти із їх написанням -- все ще один із найближчих друзів. Напевне, коли це прочитає -- буде справедливо ображатися, але не можу не написати. В очі я їй те ж саме говорив значно жорсткіше.

Мила, хороша дівчинка. Від маленької радилася -- познайомилися завдяки мобам. Підказував, в міру сил, слухав як ниття так і щебетання. Постійно ризикував нарватися на невдоволення батьків. Всілякі домашні-контрольні-конкурси. В основному було неважко допомагати з тими завдяннями-і-т.-д., але іноді потребувало пару-трійку днів роботи. Та й доходило до дзвінків, коли я ще сплю:  "швидко дай характеристику такого-то твору в контексті міфопоетики такого-то стилю", і одне і друге вперше чую. Нє, це приємно, коли вірять у всемогутність... Видатний перл епохи описаних в цьому пості подій "зроби мені домашню [університетську], а то мій хлопець одну-дві зробить а потім носом крутить". (Для тих, хто весь пост прочитав: випадок, здається, "гісонського" періоду, хоча можу помилятися.) Півтора роки перед описаними подіями у неї наступила жорстка психологічна криза, яка для мене вилилася, наприклад, в те, що три дзвінка в добу (не зважаючи на мій стан, настрій, роботу, етц) із ниттям та скаргами -- це було небагато. (Важливе зауваження -- в тому, що так вийшло, і моя вина велика -- допустив, але це окрема тема.)

Зауважу -- жодного "романтичного" підтексту у наших відносинах немає і не було, при чому з обох боків. Згадуючи дискусії про дружбу чоловіків і жінок: один із дуже небагатьох випадків, коли я в тому точно впевнений. :-)

Так ось, коли я звернувся із проханням допомогти з текстами (речення-два за раз), це вилилося в необхідність за кожне таке повідомлення по кілька днів постійно нагадувати і просити -- все зайнята, не в настрої, "зараз-зараз" і т.д. Зрозуміло, що таку працювати було неможливо. Довелося викручуватися.

Розумію, що людина тільки-тільки відходила після важкої, тривалої кризи. Але і я, витративши прорву сил на допомогу їй, вперше звернувся за чимось мені важливим і, будемо чесні, хоч і не скиглив вголос, критично потребував підтримки. Було особливо приємно.

Про всяк випадок -- вона все рівно один із найближчих друзів. Занадто довга наша історія взаємодії. :-)

(*10) Взагалі, в процесі, намагаючись "не палитися", виявив наскільки важко робити злочини не залишаючи слідів. :-) Із жахом відслідковував, скільки людей мали шанс мене запам'ятати, буде комусь виникне потреба вияснити деталі.

 (*11) Ходили ми з нею туди у вівторок, в четвер Хелловін був -- теж трішки гуляли разом, в неділю я вже був у Берліні. Зразу всілякі справи. Ближче до кінця тижня дивлюся -- в неї, від початку тижня, фото із капальницями. Блін! На операцію лягала, і не сказала нічого! Виявилося -- зразу після від'їзду апендицит схопив. Небезпечно зі мною по ресторанах ходити...

(*12) Хто не здогадався -- темрява ж абсолютна.

(*13) Збирався вислати "Новою поштою". Зробив це значно пізніше, вже після закінчення тієї частини історії, що описана тут. Ось такий плакат, величиною 1 Х 1.30 м. Вона ж студент-медик, нє? :-)

Клікабельно!!!
Anatomical chart, Cyclopaedia, 1728, volume 1, between pages 84 and 85. (c) Wikipedia

(*14) Це щоб не лаятися в голос, евфемізм до матьорного варіанта "офігіваю".

(*15) Що цікаво, офіційною датою початку стосунків вважається число через кілька днів після 15-го березня. Як мій товариш єхидно сказав, "Тепер ти розумієш, що відбулося 1X-го?". :-)

(*16) До того я її міміки особливо не знав, але на той момент вже встиг трішки вивчити.

(*17) Чи правду казала, не перевіряв, але звучало правдоподібно.