Поступившись першим запуском штучного супутника, першим запуском людини в космос та рядом інших пріоритетів, американці, щоб "повернути втрачену гордість", високим штилем говорячи, зайнялися задачею висадки людини на Місяць. Для цього слід було вияснити, що ж він собою являє. Спочатку -- хоча б подивитися зблизька. Тогочасна техніка (згадайте фото "
Луна-3") не особливо дозволяла зробити фото належної якості з орбіти. (Не те що тепер --
Lunar Reconnaissance Orbiter легко досягає 0.5м на піксель. ;-) Тому вирішено було використати апарат із телевізійними камерами, який розіб'ється об поверхню Місяця, однак передаватиме зображення до останнього моменту. Програма, яка передбачала запуск серії подібних апаратів, називалася Ranger (
wiki,
NASA).
Намагатимуся особливо в деталі не вдаватися. (В порівняння із розглядом перших супутників та "Луна-3".) Це забирає забагато сил, не так вже й суттєво, бо літератури (хоч і англомовної) багато, та й проект -- опис етапів вивчення сонячної системи "емісарами" Землі такими темпами ніколи не закінчиться. Якщо цікаво - питайтеся, а поки можу порекомендувати список літератури внизу поста. Навіть якщо сам проект "Рейнджер", з точки зору сучасності, має, в основному, лише історичну цінність, "людська" сторона розробки, менеджменту та керування подібними проектами завжди цікава.
Халяви в космосі немає.
Кілька слів про невдачі проекту.
- Ranger-1 i Ranger-2 -- інженерні запуски, для випробування систем. Обидва успішно вийшли на опорну (паркувальну) орбіту, але розгінна ступінь не ввімкнулася вдруге, (для переведення на вищу орбіту).
- Ranger-3, 26 січня 1962, перший, призначений для Місяця. Вага 330кг, гексагональний корпус, діаметром 1.5м, дві сонячні батареї сумарною довжиною 5.2 метри. Стерилізовано, щоб захистити Місяць від можливого зараження земними бактеріями. Апаратура: камера, гамма-спектрометр, радарний альтиметр (радіо-висотомір?), сейсмометр. Камера -- 200 ліній (пікселів), 10 секунд на кадр, перше фото планувалося з висоти 300км, порядку 10 хвилин до удару, (поле зору 2̊ , 60 км), останнє мало досягнути роздільної здатності 10 метрів на піксель, охоплюючи 2 км. Апарат мав спускатися вертикально, щоб кожен наступний кадр містився в межах попереднього. (Похила траєкторія дала б краще охоплення, але ускладнила б аналіз контексту.) Сейсмометр -- спроба здійснити жорстку посадку на Місяць. Являв собою невелику сферу з бальси, (67 см), в якій знаходився сферичний відсік із приладами (27.5см), що містив масло для амортизації удару, одноосьовий пасивний сейсмометр, передавач (50 міліват!), пристрій для вирівнювання відносно місцевої вертикалі, антену і всіляку допоміжну апаратуру. На певній висоті, по команді від радара, повинна була запуститися невелика твердотільна ракета, яка сповільнила б капсулу достатньо, щоб швидкість удару склала не більше 130-160 км/год. Сфера з бальси, руйнуючись, поглинула б енергію удару, а амортизаційне масло зберегло б апаратуру. Очікуваний час роботи на поверхні -- 30 днів. Помилка в системі керування ракети (ймовірно, через зіпсуті транзистори), надала апарату надмірну швидкість, скоригувати яку двигун корекції не міг. Більше того, через помилку (наземні системи і апарат використовували різні знаки певних величин), виконана для мінімізації промаху корекція відбулася в протилежну сторону. Промахнувся на 36800км. Було здійснено спробу сфотографувати зворотну сторону Місяця, що не потрапила в поле зору камери "Луна-3", але апарат почав перекидатися. Отримано кілька фото, однак Місяць в поле зору камери не потрапив. Отримати відбиття сигналу радару від Місяця не вдалося. Правда, вперше (?) виміряно міжпланетне гамма-випромінювання. Знаходиться на геліоцентричній орбіті.
- Ranger-4, 23 квітня 1962. Конструкція аналогічна Ranger-3. Через відмову таймера втрачено як зовнішнє так і внутрішнє керування апаратом, команди на відкриття сонячних батарей та ввімкнення системи орієнтації так і не поступили, батареї сіли через 10 годин. За польотом вдалося слідкувати за допомогою передавача капсули-сейсмометра. Впав на зворотній стороні Місяця. Перша американська станція на його поверхні.
- Ranger-5, 18 жовтня 1962. Конструкція аналогічна Ranger-3. Через невідомий збій, живлення поступало лише від акумуляторних батарей, які сіли через 8 годин 44 хвилини. Промазав по Місяцю на 724 км. За допомогою передавача сейсмометра відслідковувався до віддалі 1 271 381 км. До того, як сіли батареї, передав трохи даних про гамма-випромінювання.
- Ranger-6, 30 січня 1964. Конструкція - суттєво відмінна від попередніх. Зверніть увагу на великий інтервал між цим та попередніми запусками. Так як успішні "Рейнджери" були тієї ж конструкції, детальний опис нижче. Все пройшло успішно, апарат 2 лютого 1964 впав на Місяць. Лише невеликий конфуз. Камери так і не ввімкнулися. Ймовірно, коротке замикання під час запуску посадило їх батареї.
Конструкція та особливості функціонування "Рейнджерів" блоку (серії) 3
Після тривалих розборок, пошуку винуватих в невдачі "Рейнджерів-3/4/5", було спроектовано чергову ітерацію, так звану конструкцію "блок 3". Викинуто все, крім камер. Зате камер стало багато -- 6, поділених на два повністю незалежних сегменти, F та P. Але все по черзі.
Ракетоносій --
Atlas-Agena, фактично - гібрид, перша ступінь -- перша від ракети "
Атлас", друга -- перша ступінь ракети
RM-81 Agena. Запуск здійснювався з
опорної орбіти. Тобто, спочатку апарат виводився на низьку навколоземну орбіту, на якій у певний момент часу ракета останньої ступені знову запускалася, надаючи йому достатню швидкість для польоту на Місяць. Така схема складніша (один тільки перезапуск ракети у невагомості, коли паливо не дуже поспішає кудись текти, чого вартий), але дозволяє розширити
стартове вікно чи/та вибрати зручніше розташування відносно Землі для запуску. Вперше виконано радянською "
Венера-1".
Вперше здійснено корекцію курсу в процесі польоту. (Зауваження: вперше зроблено "Рейнджером-3", однак перша повністю успішна місія, яка виконувала таку корекцію -- "
Марінер-2", таки відбулася до першого успішного польоту "Рейнджерів".) Апарати містили невеликий двигун, призначений для коригування похибок етапу виведення на міжпланетну траєкторію.
 |
| Політ "Рейнджерів". (c) NASA/Wiki, переклад - мій. Клікабельно. |
Як це виглядає -- зображено на рисунку. Вартує звернути увагу на вимоги до точності -- 39453 км/год, з точністю 26 км/год (\(\pm 13 км/год\)), тобто інтервал відхилення складає 0.065% від самої величини!
Другий запуск Agena збільшує швидкість з приблизно 28 000 км/год до ~39 400 км/год -- на 11 400 км/год, або 3.17 км/сек.
Двигун корекції працював на
гідразині, міг розвивати зусилля в 224 Ньютони і працювати до 98.5 секунди. Максимальна зміна швидкості апарату під час корекції -- приблизно 60 м/с (216 км/год). Виконана у правильний момент, така корекція могла змінити точку попадання, (на віддалі орбіти Місяця), на 800 км в ту чи іншу сторону. Ще один, "термінальний", маневр можна було виконати перед зіткненням, для покращення наведення камер, але крім "Рейнджер-9", від нього відмовилися, наскільки я зрозумів -- просто про всяк випадок, точність орієнтації була пристойною, а кожен такий маневр збільшує ризик провалу цілої місії.
 |
| Корекція траєкторії. Всі етапи 1-5 здійснювалися по команді з Землі. (с) NASA, переклад мій. |
Апарат складався з гексагональної основи, шириною 1.5м, на якій було змонтовано двигуни корекції та орієнтації, живлення та напрямлена антена, і до якої кріпився усічений конус із камерами і ненаправленою (всюдиспрямованою?) антеною. Також, до неї кріпилися дві сонячні батареї, розміром 1.537 м на 0.739 м, кожна. Направлена антена могла змінювати орієнтацію відносно основи апарата. Загальна висота - 3.6 м.
Система орієнтації включала 12 мікродвигунів на стиснутому азоті, 3 гіроскопи, 4 основних і 2 допоміжних датчики Сонця, датчик Землі. За якими принципами працюють системи орієнтації в космосі вже розглядалося на прикладі "
Луна-3", хоча її система, безперечно, була багато примітивнішою і з скромнішими можливостями.
Живлення забезпечувалося кремнієвими сонячними батареями (9792 комірок, загальна площа \(2.3м^2\)), які генерували 200Вт. Дві батареї на AgZnO, ємністю 1200 Ват-годин, живили кожна свій канал камер та їх передавачів, а дві подібні батареї, ємністю 1000 Ват-годин використовувалися як буферні для функціонування самого апарату. Кожна батарея відео-каналу могла забезпечувати його функціонування протягом 9 годин (хоча реально він мав працювати пару десятків хвилин). Судячи по випадку із "Рейнджер-6", ці батареї, на відміну від буферних, не могли підзаряджатися від сонячних батарей.
Зв'язок здійснювався за допомогою ненаправленої та направленої параболічної антен. Передавачі відеоканалів мали потужність 60 Ват і працювали на частотах 959.52 МГц (F-канал), та 960.05 МГц (P-канал), передавач системи керування і телеметрії -- 3 Вати, 960.58 МГц.
Найважливішою частиною апаратів були камери. Шість штук
відіконівських камер, діаметр відікона -- 2.54см. Як вже говорилося, вони були об'єднані у два повністю незалежних канали, з незалежним живленням -- для підвищення надійності. Перший канал, F, включав дві камери із повним скануванням, ширококутну (поле зору 25 градусів, фокусна віддаль 25 мм) -- A-камеру, і (? -- narrow angle) вузькокутну (поле зору 8.4 градуси, фокусна віддаль 76 мм) -- B-камеру. Ці камери використовували на "фотодатчику" площу \(11мм^2 \), їх роздільна здатності -- 1150 ліній, час сканування -- 2.5 секунди. Так як відіконівська камера після зняття зображення вимагає стирання, перш ніж зможе прийняти наступне, камери фотографували по черзі -- одна передає зображення, інша стирається. Другий канал, P, містив 4 камери часткового сканування, дві ширококутних і дві вузькокутних. Площа зображення для них була \(2.8мм^2\), що складало 300 ліній, і сканувалося за 0.2 секунди. Їх поле зору складало від 25 до 2.1 градуси, створюючи вкладені одне в одне зображення. Між парою фото F-каналу вкладалося 12 фотографій P-каналу.
Затвор всіх камер електромагнітний. Витримка -- 2 і 5 мс. Якщо я правильно зрозумів схему на стор. IV-3 в "
LUNAR IMPACT TV CAMERA (RANGER 111, IV, V), FINAL ENGINEERING REPORT", , оптика в ранніх "Рейнджерах" була виконана за схемою
Ке́сеґрейнівого телескопа. Але в пізніших, згідно "RANGER TV SUBSYSTEM (BLOCK 111) FINAL REPORT",
vol 1 і
vol 3, використано лінзи. Сигнал з відікона підсилювався в кілька тисяч раз і використовувався для частотної модуляції несущої частоти.
Керування всіма системами здійснювалося з Землі та частково-автономно за допомогою так званого Central Computer and Sequencer (CC&S). По суті, це був програмований секвенсер, який, на випадок відмови приймача і неможливості приймати команди з Землі, намагався б виконати програму польоту автономно. (Див. "
Computers in Spaceflight: The NASA Experience").
Вперше отримано фото Місяця зблизька!
Запуск 28 липня 1964, 16:50 UTC. Корекцію траєкторії здійснено наступного дня, о 10:27 UTC. (Без неї потрапив би на зворотню сторону, де бракувало б антен для прийому відеосигналу :). Досягнув Місяця 31 липня. Перше зображення -- 13:08 UTC, з висоти 2110 км, останнє -- 480 м. Фотографував 17 хвилин, повернув 4308 зображень, роздільна здатність найякісніших з останніх -- 0.5 м на піксель. Роздільна здатність, краща за доступну тодішнім земним телескопам була досягнута приблизно на висоті 400 км. Досягнув поверхні о 13:25:48.82 UTC, через 68.6 годин після старту, з швидкістю відносно неї 2.62 км/с, в точці 10.358 S, 20.188 W (див.
карту). Відповідне море, до того безіменне, було назване "
Mare Cognitum", "Море Пізнане" -- як перше, побачене зблизька.
Каталог зображень: камера
A,
B,
P.
 |
Ефективне покриття -- там де отримані фото мали вищу роздільну здатність, ніж буда доступна з Землі.
(c) Philip J. Stooke, The International Atlas of Lunar Exploration, January 14, 2008. |
Наближався він до Місяця так, як на малюнку нижче, де викривленими прямокутниками показано поле зору камер A i B на момент перших фото:
Картина, що постала перед його камерами виглядала якось так (виділено початкові поля зору камер):
Нарешті (все, все, більше не тягну час та гуму :), з точки зору бактерій на апараті його останні (але найбільш важливі) моменти в житті виглядали так:
|
|
| Камера A. Вихідні фото взято тут.
|
Камера B. Вихідні фото взято тут. |
Зокрема, кілька "знакових" фото.
 |
| Перше фото камери A, висота 2095.72 км, нахил камери відносно вертикалі 20.70 градусів, охоплено 216.9 км. Термінатор -- праворуч внизу. |
 |
| Перше фото камери B, висота 2109.85 км, нахил камери відносно вертикалі 20.70 градусів, охоплено 103.4x86.0 км. |
 |
| Перші фото камер P1-P4. Починаючи зліва зверху, за годинниковою стрілкою: P3, P4, P2, P1. У верхній парі (P3, P4) легко роздивитися перекриття полів зору -- праве фото зсунуте вниз приблизно на третину висоти відносно лівого. У нижній (P1, P2) побачити перекриття трішки складніше, так як поле зору менше, деталі рознесено сильніше. Однак, якщо подивитися уважно, видно що залишки кратера на лівій фото зверху, на правій знаходяться внизу, просунувшись більше ніж на половину поля зору. (Нагадаємо, що під час фотографування апарат летить зі швидкістю більше за 2.5 км/с!) Подробиці тут. |
 |
| Роздільна здатність стала кращою, ніж для земних телескопів (~12 метрів на піксель). Камера B, висота 328.84 км, охоплено 15.4x13.8 км. |
 |
| Останнє зображення з камери B. 5.07 секунд до зіткнення, висота 11.91 км, охоплено 640x600 метрів, роздільна здатність -- приблизно 0.6 метра на піксель. |
 |
| Останнє зображення з камери A.
2.5 секунди до зіткнення, висота 5.85 км, охоплено 647 метрів,
роздільна здатність -- приблизно 0.6 метра на піксель. Зверніть увагу на
правий край -- зіткнення відбулося до того, як зображення було передане
повністю. |
 |
| Останнє зображення з камери P1. 0.39 секунди до зіткнення, висота 910 м, охоплено 21x12 м, Роздільна здатність обмежена розмиттям, викликаним рухом, на рівні 0.5-0.7м на піксель. |
 |
| Остання зображення з камери P3, і з Рейнджера-7 взагалі. 0.18 секунди до зіткнення, висота 439 м, охоплено 24x22м, роздільна здатність, в результаті розмиття -- 0.7 м на піксель. |
Фотографії показали, в першу чергу, те, що Місяць покритий кратерами всіх розмірів -- від великих, до найменших, які можна розрізнити на останніх зображеннях. Промені великих картерів виявилися ланцюжками вторинних кратерів, утворених падінням вибитого великим ударом матеріалу.
На залишок, можна ще глянути стареньке науково-популярне відео, присвячене "Рейндеру-7" (взято
тут, штатними засобами не додавалося, тому перезалив):
Друга вдала спроба. Майже ідентичний Рейнджер-7 (різноманітні дрібні технологічні зміни -- див. технічну літературу нижче).
Запуск 17 лютого 1965, 17:05:00 UTC. Через 40 хвилин ракета запустилася знову, пропрацювала 90 секунд, відправляючи апарат до Місяця. 21:30 UTC розгорнуто сонячні батареї, переключено зв'язок на направлену антену. На віддалі 160 000 км від Землі (точний час не вдалося знайти) виконано корекцію траєкторії. Тривалість маневру -- 27 хвилин, тривалість роботи двигуна - 59 секунд. Під час виконання маневру потужність передавача постійно падала до нуля, однак по завершенню все прийшло в норму. Прибув до Місяця 20 лютого 1965, перше фото -- 9:34:32 UTC, з висоти 2510 км, за 23 хвилини до зіткнення. Передано 7137 фотографій. Досягнуто роздільну здатність 1.5 м на піксель. Зіткнувся о 09:57:36.756 UTC, через 64.9 годин після запуску, в точці 2.67N, 24.65E, зі швидкістю 2.68 км/с. Місце падіння --
Море Спокою, (
Mare Tranquillitatis), в якому потім здійснив першу пілотовану посадку
Аполон-11.
Каталог зображень: камера
A,
B,
P.
Апарат падав доволі похило, термінальний маневр було відмінено (згідно Холла -- побоялися), тому останні зображення розмиті, а точку майбутнього власного падіння не захопив. Зате охопили більшу територію. :-) Згадану похилість траєкторії видно по розташуванню перших знимків відносно точки падіння:
 |
| Поле зору камер Рейнджер-8 в початковий момент та місце падіння. Місяць, освітлений так само, як і в момент його падіння. (c) NASA, "Ranger VIII Photographs of the Moon", pg.10 |
Фотографії з апарату, зібрані у відео:
|
|
| Камера A. Вихідні фото взято тут.
|
Камера B. Вихідні фото взято тут. |
Та кілька окремих зображень:
 |
| Просто гарне :-) Камера A, 393.79 км, охоплено 39.7x40.3 км. |
 |
| Порівняння тих же об'єктів на фото камери A (висота 30.92 км, охоплено 3.5x3.4 км) і камери B (висота 44.59 км, охоплено 2.5x2.0 км). |
Фото з двох різних морів виявилися схожими настільки, що не знаючи котре котрим "Рейнджером" зняте, можна було і сплутати.
Кратер, залишений "Рейнджером-8" -- перший рукотворний кратер, який вдалося сфотографувати! Детальніше див.
1,
2.
 |
| Кратер Рейнджера-8 -- С2. Діаметр -- 12.5 метрів. Фото Lunar Orbiter 2, пунктирна лінія відмічає межу двох різних фото. Зображення надане проектом відновлення фотографій Lunar Orbiter -- LOIRP. |
Враховуючи вагу апарата -- трішки більше 300 кг, та швидкість порядку 2.6 кілометрів за секунду, доволі солідний розмір.
Останній запуск проекту "Рейнджер". На відміну від двох попередніх, основним призначенням яких було отримати дані, необхідні для планування проекту "Аполлон", він був направлений у точку, цікаву чисто з точки зору науки. Вибрано було кратер Альфонс (
Alphonsus), із явно складною геологічною будовою. Крім того, у ньому радянський астроном Козирєв отримав у 1958 році вказівки на виділення газів, що могли свідчити про вулканічну активність Місяця і в наш час. (Примітка -- Козирєв був сміливим науковцем, зокрема запропонував декілька доволі божевільних теорій, але будучи хорошим науковцем, сам їх і відкинув після перевірки. Однак їх взяли на озброєння різноманітні псевдонауковці, посилаючись в обґрунтуванні своїх маразмів на нього... )
Запущено 21 березня 1965, 21:37:00 UTC. Так як похибка виведення на міжпланетну орбіту була малою, маневр корекції відклали з 22 до 23 березня. Здійснено його на проміжку 12:03 UTC--13:30 UTC -- тривав півтори години, двигун працював 31 секунду, о 12:30 UTC. Досягнув Місяця 24 березня. О 13:31 UTC вперше здійснено термінальний маневр для орієнтації камер паралельно траєкторії -- щоб зменшити розмиття зображення, викликане поперечним рухом апарату.
 |
|
|
Перше зображення було передано о 13:49:41, з висоти 2363 км, зіткнення відбулося о 14:08:19.994 UTC, в точці 12.83 S, 357.63 E, поруч із центральним піком кратера Альфонс, із швидкістю 2.67 км/с. Передано 5814 фотографій, роздільна здатність яких досягла 0.3 метри на піксель!
 |
| Поле зору камер Рейнджер-9 на момент перших фото та місце падіння. Місяць,
освітлений так само, як і в момент його падіння. (c) NASA, "Ranger IX Photographs of the Moon", pg. 10 |
Каталог зображень: камера
A,
B,
P.
Знову падаємо разом із "Рейнджером":
|
|
| Камера A. Вихідні фото взято тут.
|
Камера B. Вихідні фото взято тут. |
 |
| Кратер Альфонс. Камера A, висота 190.52 км, охоплено 19.4x18.6 км (роздільна здатність приблизно 16 метрів на піксель). |
 |
| Його, Альфонса, центральний пік та розломи, утворені, ймовірно, над тріщинами. Можливо, частина кратерів вздовж них -- вулканічного походження. Камера A, висота 68.85 км, охоплено 7.1x6.7 км (роздільна здатність приблизно 6 метрів на піксель). |
 |
| Тріщини з попереднього фото, крупним планом. Камера B, висота 160.30 км, охоплено 6.8x6.0 км, (роздільна здатність приблизно 5-6 метрів на піксель). |
 |
| Місце зустрічі трьох кратерів (Альфонс - ліворуч). Камера B. Висота 1405.57 км, охоплено 58.7x50.4 км. |
 |
| Воно ж, зблизька. Оце справді "земля стала дибки". Камера B, висота 410.30 км, охоплено 17.4x15.3 км. |
Післямова
Коштував проект "Рейнджер" 267 (згідно Холла) мільйонів тодішніх (середини 1960-х років) доларів. При тому всі експерименти, крім візуальних, було викинуто. Фотографії, у свою чергу, кожен науковець міг інтерпретувати в рамках свого бачення. Тому, здавалося б, проект не вартував тих коштів і тих зусиль, що на нього витрачено.
Однак:
- Підтверджено, що дизайн посадочного модуля проекту "Аполлон" адекватний.
- Показано, що Місяць покритий кратерами, які взаємоперекриваються до як завгодно малого масштабу. Виявлено ознаки ерозії кратерів. Виявлено натяки на вулканічні явища.
- З'явилася можливість побудови перших детальних карт та трьохмірних моделей.
- Завдяки стеженню станцій дальнього космічного зв'язку, DSN, за траєкторіями польоту на порядок покращено точність визначення маси Місяця. Виявлено, що радіус Місяця на 3 км менший, ніж вважалося до того. Виявлено, що геометричний та гравітаційний центри Місяця не співпадають.
- Вперше для NASA реалізовано багато які важливі технології автоматичних міжпланетних станцій -- корекції орбіти, 3-осьва стабілізація, керовані направлені антени, тощо. Показано, що не зважаючи на втрату пріоритетів у космічних дослідженнях, США здатні запускати успішні та ефективні міжпланетні місії.
- Сейсмометр, розроблені для проекту, активно використовувався University of California’s Institute of Geophysics and Planetary Physics, на землі, під землею та під водою, протягом 13-ти років.
- Робота над фото послужила поштовхом до розвитку комп'ютерного аналізу та покращення зображень. Використання розроблених методик до аналізу рентгенівських фотографій було визнано Industrial Research Institute Inc. найбільшим технологічним проривом 1967-го року.
Тому, думаю, його можна вважати цілком успішним.
Література
Літератури багато, місцями дуже детальної, аж до того, які транзистори де стояли :-)
- Wiki: "Ranger program", uk, ru, опис окремих місій, Рейнджер- 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9.
- Сторінка Ranger (1961 - 1965), на National Space Science Data Center і сторінки окремих апаратів, з коротким описом та посиланнями на датасети. Зокрема 7, 8, 9.
- Опис проекту "з середини", щось типу спогадів Чертока про радянську космічну програму, тільки вийшло в 1977: R. Cargill Hall, "LUNAR IMPACT: A History of Project Ranger", NASA History Series, 1977, (вона ж в PDF). Зокрема, згадуючи історію з Луна-3, коли через завелику кількість командирів не вдавалося підтримувати зв'язок, розповідається про її американський аналог. Представники різних приладів вривалися в центр керування, ігноруючи зайнятість присутніх там операторів, вимагали інформацію про свої прилади і т.д. Довелося на вході поставити охорону і скласти вузький список персон із правом доступу. Люди всюди залишаються людьми, при чому не тільки в хорошому розумінні того слова. :-)
- "Computers in Spaceflight: The NASA Experience", глава 5, "Fixed sequencers: "Computers" on Ranger, Surveyor and the early Mariners".
- "NASA FACTS Volume 2 number 6 PROJECT RANGER" -- популярний огляд.
- LUNAR IMPACT TV CAMERA (RANGER 111, IV, V), FINAL ENGINEERING REPORT.
- Дуже деталізований, аж до принципових схем, 5-томний: "RANGER TV SUBSYSTEM (BLOCK 111) FINAL REPORT, jul. 1961 - jul. 1965", vol 1 -- "summary final report", vol 2 -- "subsystem analysis final report, ", vol 3 -- " tv subsystem design final report", vol 4 -- "manufacturing, product assurance, and test final report", vol 5 -- "Evaluation", та багато інших документів, за таким пошуковим запитом.
- Сторінка "Ranger Photographs of the Moon" на сайті "Lunar and Planetary Institute". Опис апаратури та зображень трьох успішних "Рейнджерів". Зокрема, в документах є детальна інформація про всі фотографії -- їх час, координати, висота, охоплення, кут камери до вертикалі, тощо.
- Philip J. Stooke, The International Atlas of Lunar Exploration, January 14, 2008, ISBN-10: 052181930X, ISBN-13: 978-0521819305. Дуже хороша книжка! Шукайте на просторах Інтернету. Ну, або пишіть мені. ;-)
- "Ranger to the Moon (1964 - 1965)" на SolarViews.
- "EXPLORING SPACE WITH A CAMERA".
Немає коментарів:
Дописати коментар